Історичний розвиток територіальної громади

 Історія утворення та розбудови містечка Локачі подається у краєзнавчому нарисі «Локачі. Маленьке містечко у великій історії України», упорядником якого є заступник голови районної ради Микола Блажко, в якому згадується, що перша писемна згадка про Локачі датована 1542 роком. Але нещодавно знайдено грамоту, яка є підтвердженням того, що існування Локач починає свій історичний відлік із 1508 року.

Майже всі навколишні населені пункти теж мають дуже давні назви: Дорогиничі, Холопичі, Замличі (можливо спотворення назви Замчичі), Марковичі, Озютичі, Крухиничі, Павловичі і ЛОКАЧІ. Географічні  назви     на “-ичі” – один з найдавніших слов`янських топонімічних типів назв, який формувався в основному у VI-VII ст.

Це частково підтверджується археологічним матеріалом. За три кілометри на південний схід від с.Холопичі (назва вказує на поселення княжих рабів – холопів) – сліди поселення XII-XIII ст. У с.Крухиничі в урочищі “замок князя Чорногуза” – городище XI-XIII ст. Біля с.Павловичі 50 давньоруських курганів, на його південно-західній околиці – сліди селища XII-XIII ст.

Не менш древні інші топоніми: Війниця (від Войниця), Войнин, Твердині, Конюхи. Перші два – поселення дружинників, останнє – княжих конюхів. На південно-західній околиці с.Війниця залишки селища XII-XIII ст. На горбі біля с.Твердині залишки укріпленого городища XI-XIII ст., яке досліджував у 1930-х рр. відомий польський археолог О.Цинкаловський.

В урочищі Городенць за 1,5 км на південь від с.Затурці знаходиться городище розміром 40 х 50 м, укріплене валом і ровом – залишки дитинця міста XII-XIII ст., поруч селище VIII-XIIст. На лівому березі р.Турії поселення  - XII-XIII ст.

В самих Локачах знайдено бронзову римську монету Марка Аврелія (161-180). За селищем - городище княжих часів, на якому був збудований замок, який функціонував у XV-XVI ст., неподалік - могильник з 50 курганів. На правому березі р.Луги – поселення XII-XIII ст. Все це дає підстави стверджувати, що поселення ЛОКАЧІ виникло ще у часи племінного князівства Волинян, а у XII-XIII ст. вже функціонувало як місто у Волинській землі, а потім у Володимирському князівстві.

В “Історії міст і сіл Української РСР. Волинська область", пишеться, що перша писемна згадка про Локачі датована 1542 роком. Це - грамота князів Четвертинських, в якій йдеться про продаж містечка Локачів князеві Сангушкові за 4 тисячі кіп ( копа литовська 75 польських або 60 литовських грошей). За останніми даними перша писемна згадка про селище Локачі датується 1508 роком.

Локачі не належали до великих міст. За ілюстрацією 1570 року у місті жило 112 дорослих мужчин. Але це був поважний ремісничий центр, в якому працював 21 ремісник різних професій, кожен з майстрів мав підмайстрів та учнів. В числі ремісників були спеціалісти рідкісних професій , в тому числі, майстри по ремонту і виготовленню зброї - слюсар і пушкар, а також ювеліри. Місто обслуговувало навколишню округу і мало щотижневі торги.

В середині XVI ст. Локачі вже були центром Локачинської волості Володимирського повіту. На території волості було три населені пункти, окрім Локач, які мали статус містечок: Свинухи, Хорів, Кисилин. Вони, як і Локачі, мали право проводити ярмарки.

Через Локачі пролягав торгівельний тракт з Поділля через Горохів на Уймицю, Озютичі і далі на Ковель, Литву і до Балтійського моря.

Той факт, що у 1781 році Локачі відвідав король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, повертаючись із Поділля, а вдруге Станіслав Август побував в Локачах 7 березня 1781 року, - говорить, що Локачі в кінці XVIII століття процвітали.

Цікава історія Локач та району нерозривно зв`язана з розвитком історичних подій на Україні. Локачинський район було утворено в січні 1940 року. В грудні 1962 року його було ліквідовано і територію передано до складу Володимир-Волинського і Горохівського районів. Із січня 1965 року Локачинський район відновлено.

Доречно сказати, що 1 грудня 1991 року народ України вільним волевиявленням на Всеукраїнському референдумі підтвердив акт проголошення незалежності України. Локачинці на Всеукраїнському референдумі голосували так: кількість громадян, які взяли участь у голосуванні – 18190; “так” незалежній Україні сказали – 17575; “ні” – 270; при 345 бюлетенів, які визнані недійсними.